• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Для Вас, батьки

Особливого значення ми надаємо роботі з батьками

/Files/images/foto/family[1]_w300_h237.gif


Гуманне, особистісне ставлення до родин вихованців дає змогу педагогічному колективу будувати стосунки на засадах відвертості і взаєморозуміння, долати бар’єр між дошкільним навчальним закладом і сім’єю.

Кредо працівників дошкільного навчального закладу

  • Наші вихованці -самі шановані особи нашого закладу;
  • Вони не залежать від нас, а ми залежимо від них;
  • Вони не заважають нашій роботі, вони—мета розвитку нашого дошкільного закладу;
  • Не ми робимо їм послугу, а вони виявили нам честь своїм приходом;
  • Вони не просто колектив дітей, вони—особистості з притаманними їм почуттями та емоціями;
  • Вони частина нашого життя, а не сторонні особи;
  • Вони звертаються до нас зі своїми потребами і наша мета—якісно задовольнити їх;
  • Вони заслуговують на саме поважне ставлення з нашого боку;
  • Вони мають право чекати від нас на увагу та розуміння, цілковиту підтримку та приємного зовнішнього вигляду.

Шановні батьки!

/Files/images/foto/detsad.png

Допоможімо разом малюкові знайти своє гідне місце в дитсадку. Адаптація, тобто звикання, - явище двоїсте. Воно залежить однаковою мірою від мами з татом і від дитини. Якщо дорослі впевнені, спокійні, доброзичливі – усе буде гаразд! Нервовість, неспокій передаються дітям, і адаптація ускладнюється.


Прийміть кілька практичних порад:

  • виробляйте свої ритуали прощання й зустрічі;
  • пошийте «чарівну» сумочку, заведіть коробочку з набором домашніх предметів: родинних фотографій, носовичків, а також інших дрібничок, які в повсякденні належать дорослим. Ці речі пов’язуватимуть дитину з відсутніми родичами;
  • принесіть одну-дві іграшки, книжки;
  • станьте спільником і помічником вихователів (проведіть ігри, поставте сценки-мініатюри, розкажіть казки дітям усієї групи).
Щодня при зустрічі обіймайте малюка, покажіть, що ви радієте йому. Не бійтеся попросити дозволу взяти з дитячого садка додому іграшку, книжку, яка сподобалася дитині. Їх же потрібно повертати, а це серйозний привід для зустрічі завтра!
Повірте, надійде час, коли дитина з особливим смутком буде розлучатися з першими вихователями. І вже ставши школярем, неодноразово, відкрито або потай, прибіжить до свого дитсадка хоч на хвилинку.

Ознайомтесь з інформацією психолога про таке:
  • готуємось іти в садок
  • чи потрібна дошкільна освіта дитині
  • як підготувати дитину до відвідування дитсадка

Рекомендації батькам щодо адаптаційного періоду

/Files/images/foto/Igra-vokrug-kolonny.jpgЧимало проблем, які виникають у дитини в період адаптації, можна попередити.
Якщо малюка заздалегідь привчили до режиму дня, який чекає на нього в дошкільному закладі, якщо він уміє проситися в туалет, готовий до не протертої й різноманітної їжі, вміє гратися іграшками, цікавиться ними, здатен хоча б до короткочасного контакту з іншими дітьми, не боїться їх, з довірою ставиться до вихователя, то більшості проблем, пов’язаних з адаптацією, у нього не виникне. Важливо, щоб батьки усвідомлювали майбутні зміни; турбувались про емоційний стан, який переживатиме син чи донька, залишившись без рідних; розуміти, що дитина почуватиметься впевнено, якщо вона доволі самостійна, може певною мірою обслужити себе й не почуватися залежною від чужих дорослих.
Нові умови можуть стати для малюка надто сильним подразником, скувати його самостійність та ініціативу. Батьки, зазвичай, обмежують розмови про дитячий садок фразою: «Тобі там буде добре». А слід говорити про вступ до дитячого садка як про подію радісну й очікувану, демонструючи малюкові впевненість і віру в добрий перебіг подій. Адже діти переймаються настроєм батьків, а надалі ранковий емоційний стан малюка визначатиме хід усього дня в групі.
Бажано заздалегідь ознайомити дитину з життям у дитячому садку. Дуже важливий момент – знайомство з вихователями та показ групових приміщень. Слід показати шафку, де дитина залишатиме свій одяг, ліжечко, в якому спатиме, іграшки, якими гратиметься. Якщо у малюка виникне бажання, варто дозволити йому погратись з іншими дітьми або побавитися іграшками. Важливо, щоб дитина знову захотіла прийти в садочок.
Наголосимо: для того, щоб звикання дитини до дошкільного закладу було максимально безболісним, треба зробити його поступовим. Протягом першого тижня батькам слід приводити дітей не на повний день, а на кілька годин – на прогулянку. Й лише після таких короткочасних візитів діти лишаються без мами, але ненадовго. Потім цей час поступово збільшується. З кінця другого тижня дітей залишають на увесь день.
Можна приводити дитину не лише на ранкову або денну прогулянку, а й на вечірню. Таким чином дитина встигає більше дізнатись про життя в дошкільному закладі, а головне – вона бачить, як за всіма дітками приходять батьки і забирають їх додому: ніхто не залишається в дитячому садку.

Адаптація дитини до дошкільного навчального закладу:

поради О.В. Хмелевої-Токаревої, директора методичного центру практичної психології та соціальної роботи Управління освіти Оболонського району.

Відео-репортаж з громадської приймальні 08.08.2012 року:

http://www.youtube.com/watch?v=NL9xI6rHgtA

Рекомендації
Вихователя-методиста Замедянської Т.Б.
Практичного-психолога Литвин І.В.

Адаптація дитини до дитячого садка – завдання батьків чи педагогів?

Віднайти для кожного малюка засіб, який полегшив би його адаптацію до умов дитячого садка, не так уже й складно. Для цього передусім треба прагнути бачити перед собою дити­ну з усіма її індивідуальни­ми особливостями, а вміння та умови, які допомо­жуть дорослим у цьому, з'являться обов'язково.

Безумовно, педагогічні працівники дитячого сад­ка мають фахову освіту та відповідний досвід роботи з дітьми. Вони всіляко допомагають батькам полегши­ти процес адаптації кожної дитини. Однак запорукою легкої адаптації дитини до дошкільного навчального за­кладу є тісна співпраця педагогів та батьків вихованців.

Завдання педагогів під час адаптації дитини до дитя­чого садка — поглибити досвід батьків, запропонувати їм широкий діапазон можливостей щодо полегшення адаптації дитини до дитячого садка, навчати спостеріга­ти за поведінкою своєї дитини й аналізувати її, відшуковуючи можливі варіанти розв'язання складних ситуацій.

Батьки ж мають навчитися звертати увагу на бу­денні моменти, адже вони безумовно впливають на перебіг адаптації. Наприклад, їм слід повідомити педагогів групи, якими іменами вони зазвичай нази­вають дитину вдома (незалежно від її повного імені). Звертання до дитини звичним для неї ім'ям значно полегшує її взаємодію з педагогом, якого вона сприй­має зазвичай як «чужу тьотю».

Зняти нервове напруження під час адаптації до но­вих умов життя дитині допоможуть улюблені речі, принесені з дому. Батькам не варто забороняти дити­ні брати із собою іграшку, маленьку подушечку, з якою вона звикла засинати, або ж тарілочку і ложку, якими вона користується вдома, тощо. Ці речі додадуть малечі впевненості, а тому можуть стати дієвими помічника­ми щодо полегшення перебігу адаптації.

Окрім того, батькам варто пам'ятати, що дитина ба­чить світ їхніми очима, відповідно, переймає їхнє став­лення до людей чи ситуацій. Тому їм не слід виявляти незадоволення вчинками педагогів чи поведінкою ін­ших дітей у присутності дитини. Дорогою до дитячого садка не слід концентруватися на вмовляннях, ліпше озирнутися навколо і побачити безліч цікавих речей, про які можна розмірковувати разом із маленьким мрійником, фантазером, філософом.

Кожна дитина індивідуальна, має свої звички й уподобання, по-своєму адаптується до нових умов. Не існує абсолютних правил, якими можна керува­тися щодо усіх дітей, окрім любові, терпіння і щиро­сті близьких дорослих.

На жаль, у нашій країні не навчають бути батьками. Прикро, але здебільшого перші думки щодо вступу дитини до дитячого садка у молодих батьків виникають вже на його порозі. До того ж вони полюбляють вказувати педагогам на їхні обов'язки. Самі ж батьки, на жаль, не завжди дослухаються до рекомендацій або навіть прохань педагогів. Подекуди навіть можна почути бать­ківські заяви на кшталт: «Ми вам дитину при­вели, от ви й займайтеся!» або «Хто з нас педагог? Ви! От самі й розв’язуйте проблеми».

Батьківська позиція уникання (свідомо не кажу про байдужість бать­ків до переживань дитини, оскільки вірю, що це неможливо) не йде на користь малечі. Адже потреба бути прийнятою є базовою для повноцін­ного психічного розвитку дитини.

Подібні обставини повторюються з року в рік. Тому вважаю, що над­звичайно важливо проводити просвітницьку роботу не з батьками но­вачків, а з батьками, які ще роздумують над тим, чи віддавати дитину до дитячого садка, чи ні.

Нині батьки здебільшого скептично ставляться до заходів просвітницького чи навчально-розвивального спрямування. Частково це можна пояснити вільним доступом до інформації в інтернеті. Проте батькам складно читати наукову літературу, що висвітлює питання ви­ховання та розвитку дитини в різні вікові періоди дошкільного дитин­ства. Тож вони віддають перевагу популярній літературі. А наскільки така література є науково відповідною — питання відкрите. До того ж батьки читають саме ті інтернет-сторінки, які за їхній запитом видає пошукова система. Тож здебільшого виокремлюють відповідь на своє запитання, не аналізуючи причини виникнення проблеми та можли­ві негативні наслідки. Батькам легше і простіше обговорити ту чи ту проблему у вихованні своєї дитини із сусідами, друзями, знайомими тощо.

Отже, необхідно підвищувати психолого-педагогічну культуру бать­ків майбутніх новачків щодо питань входження малюків до дитячого садка

11.01.2017р.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Стратегія модернізації дошкільної освіти в ДНЗ спрямо­вана на виконання вимог Національної доктрини розвитку освіти, Законів України «Про освіту», «Про дошкільну осві­ту» та Базового компонента дошкільної освіти в Україні.

Ранній вік — період інтенсивного розвитку дитини. У педагогічній практиці важливе значення мають особли­вості процесу адаптації дитини до зміни умов у її житті й діяльності при вступі до навчально-виховного закладу.

Батьки найчастіше хвилюються через те, наскільки швид­ко малюк адаптується до нового середовища. І не дарма, адже відомо, що зміни соціального середовища відобража­ються на психічному та фізичному здоров’ї дитини, яка вперше переходить із замкнутого сімейного кола в коло широких соціальних контактів.

Слід усвідомити, що коли перший урок «виживання» засвоєно успішно, надалі дитина буде швидко адаптуватися в будь-яких нових обставинах протягом усього життя. І це один з основних аргументів прихильників дитячого садка.

Останнім часом до нашого дошкільного закладу зверта­ється все більше батьків, які хочуть віддати дітей до гру­пи раннього віку. Причини різні, але головне, що батьки усвідомлюють: у дошкільному закладі дитина отримує ква­ліфікований догляд, розвиває свої інтелектуальні здібності та комунікативні вміння.

Працюючи за Базовою програмою розвитку дитини до­шкільного віку «Дитина», розуміємо, що у вихованні важливе все: і особистість педагога, і методи, і засоби впли­ву, особливо коли мова йде про дитину раннього віку. Саме тут закладається підґрунтя, на яке спиратимуться і вихо­вателі дошкільних груп, і вчителі школи, і дитина в май­бутньому. Тому потрібно приділяти велику увагу підвищен­ню рівня психолого-педагогічних знань, вивчати проблеми, що стосуються раннього віку — його специфіку, особливос­ті організації життя та навчально-виховної роботи. Назвемо деякі з цих проблем:

  • психолого-педагогічні особливості розвитку та завдан­ня виховання дітей третього року життя;
  • психологічна підтримка дітей раннього віку;
  • соціалізація трирічних дітей;
  • адаптація малят до умов дошкільного закладу;
  • сучасні підходи до організації життя та навчально-виховної роботи в групах раннього віку;
  • створення розвивального предметного середовища;
  • підвищення ефективності роботи з батьками дітей ран­нього віку.

Окрему увагу слід приділяти тому, щоб обладнання ігро­вих куточків постійно приваблювало до себе малюка. Особ­ливе місце віддати дидактичним іграм, розвивальним мате­ріалам, призначеним для розвитку психологічних процесів (мислення, уваги, пам’яті, мовлення), засвоєння сенсорних еталонів, розвитку дрібної моторики. Треба підбирати ігри та ігровий матеріал різного рівня складності.

Крім того, для пізнання навколишнього світу малюкові знадобляться такі предмети, як глина, пісок, вода, папір, олівці. Усі вони мають спільну властивість — відсутність певної форми та чіткого призначення, що є поштовхом для дитячої творчості. Знайомитися з навколишнім світом для малюка означає кидати, розглядати, розривати, нюхати, лизати, відчувати вагу предметів, їхню форму і структуру поверхні. Ось чому дітям так подобаються ігри з піском та водою. Слід подбати, щоб у куточку були не лише традицій­ні іграшки (совочки, відерця, формочки, сачки, іграшки, що плавають у воді), а й камінчики, трісочки, пляшечки, штампи, силуетні фігурки людей, тварин, казкових персо­нажів тощо.

Малюнки – це безпосереднє вираження особистості, ха­рактеру.

Як створити позитивний емоційний комфорт у колекти­ві кожній дитині? Слід особливу увагу приділити вивченню темпераменту дитини, а саме: індивідуальних особливостей у виконанні щоденних, буденних справ, спілкування. Зна­ючи тип темпераменту, можна керувати емоційним станом дитини, нейтралізувати небажані вияви емоцій. У цьому допоможуть такі розвивальні куточки:

  • «термометр настрою» – за його допомогою діти вчать­ся розрізняти свої емоції, а пізніше – контролювати негативні;
  • «аркуш гніву» – його можна рвати (для сангвініків та холериків), можна зробити з нього салют;
  • «торбинка для емоцій» – у неї можна накричати, зав’язати на вузлик, а потім випустити на вулицю «злючку».

Щоб навчально-виховна робота у групах раннього віку була ефективною, треба давати поштовх розкриттю здібнос­тей малюків, заохочувати дітей до пізнання. Навчально-виховну роботу варто здійснювати розумно, у певній систе­матичності та послідовності, з урахуванням індивідуальних особливостей, рівня розвитку кожної дитини. Основними критеріями у плануванні педагогічної роботи є встановлен­ня зв’язку між її окремими видами, змістом занять із різ­них розділів програми, між заняттям та іншими видами діяльності малюків. Один із найголовніших принципів пла­нування — повторюваність, завдяки якій у дітей раннього віку формується система знань, розвиваються сенсорні та пізнавальні здібності. Отже, складаючи перспективне тема­тичне планування, треба дотримуватися комплексного під­ходу, інтеграції видів діяльності.

Проте повноцінний пізнавальний розвиток дитини забез­печується тоді, коли дошкільний заклад виховує дитину ра­зом із батьками.

Із приходом малюка до дошкільного закладу його життя змінюється: по­стійний контакт із ровесниками, нове приміщення, що хо­ває в собі багато невідомого, інший стиль спілкування. Ма­люк входить у нове для нього середовище і звикає до нових умов. Тому в період адаптації важливе:

  • поступове заповнення груп;
  • неповний день перебування в дитячому садку;
  • збереження 2-3 тижні звичок, що притаманні дитині;
  • щоденний контроль стану здоров’я, емоційного стану, сну дитини в перший місяць.

Аналізуючи досвід родинного виховання, переконуємось: досить часто батьки розуміють, до якої мети треба прагну­ти, виховуючи свою дитину, які особливі якості варто в ній формувати, але здебільшого не знають, як це робити. Так виходить тому, що батьки не підготовлені до виховної ро­боти, не розуміють складного процесу психічного розвитку дитини, її самостійності, цінності раннього дитинства.

Простежується тенденція, коли батьки, не розуміючи важливості раннього віку у формуванні особистості, ділять своїх дітей на «ще маленьких» і «вже дорослих».

Іще від початку знайомства з родиною ми намагаємося встановити партнерські взаємини, що є запорукою подаль­шої співпраці.

По-перше, вивчаємо рівень знань батьків про ранній вік узагалі та індивідуальні особливості їхньої дитини зокрема. Пропонуємо домашні завдання на теми: «Що б я робив, як­би мені було три роки», «Перелічіть 10 учинків дитини, які здивували вас і були для вас несподіваними». Ознайомлює­мо батьків із психологічними особливостями дитини під час критичних періодів у її житті (адаптації до умов дошкіль­ного закладу, «кризи трьох років»), «надсилаємо» батькам листи від імені дитини; листівки з фотокартками членів ро­дини тощо.

Видатний педагог В. Сухомлинський сказав: «Я твердо переконаний, що є якості душі, без яких людина не мо­же стати справжнім вихователем, і серед цих якостей на першому місці – уміння проникнути в духовний світ ди­тини».

Отже, правильно організована педагогічна робота спри­яє пробудженню думки, розуму і почуттів дитини, дає їй можливість відчути себе вільною, значущою, сповнює жит­тя малюка яскравими подіями, а розмаїття контактів тре­нує навички соціально-рольової поведінки. Принаймні саме це є основою гуманної педагогіки.

Обережно : сучасне медіасередовище , його вплив на психіку дитини дошкільного віку

Інформаційно-комунікаційні технології стрімко входять у наше життя. Майже щодня людство віднаходить нові надсучасні гаджети для користування. Інформація, яка лине звідусіль, має очевидний вплив на сучасну людину, дитину. Чи контролюють батьки, яку медіапродукцію споживають їхні діти? Чи “вмикають фільтр”, який би “відсіював” далеко не корисну, не добру, руйнівну інформацію? І які наслідки недбалого ставлення дорослих до медіасередовища дити­ни?

Сьогодні медіа дає про себе знати всюди – на­віть у підземці метрополітену. Проїзд у маршрутці тепер теж має ознаки надсучасності. Те­леекрани салонах маршрутного таксі , найрізнома­нітніша реклама всюди блимає вогнями, відлякує і водночас приваблює, спантеличує, зацікавлює, вводить у стан агресивності, а інколи має і проти­лежний ефект – викликає млявість, пригніченість, апатію.

На свідомість дітей та дорослих одночасно діє безліч джерел інформації. Це призводить до того, що мозок починає працювати в нав’язаному режи­мі, стає “зомбованим”.

Телебачення, радіо, Інтернет – це те повсяк­денне тло, від якого ми стаємо психологічно залежними.

Блокування захисних механізмів відкриває ін­формаційному потоку вхід до святої святих людсь­кого розуму – підсвідомості. Так виникають пе­редумови для кодування свідомості й “зомбування” особистості. При цьому система внутрішнього за­хисту (“внутрішньої цензури”) практично вимика­ється. Етичні бар’єри – сором, воля, совість, ува­га – виявляються заблокованими.

У такому медіасередовищі, створеному засо­бами масової інформації, зростають сучасні діти.

Поняття медіасередовище включає дві складові: медіа і середовище.

Характерні ознаки медіа – технічні засоби створення, копіювання, тиражування, запису, по­ширення інформації та обміну між суб’єктом (авто­ром) та об’єктом (масовою аудиторією).

Поняття середовище науковці визначають по-різному, зокрема як сукупність впливів, що змінюють і визначають розвиток життя; або як усе те, що оточує, пронизує, залучає до орбі­ти діяльності суб’єкта; або як предмет, або як засіб, або як умови. Найчастіше під середови­щем мається на увазі сукупність умов і впливів .

Таким чином, сучасна дитина перебуває під постійним впливом аудіовізуалізованої інформа­ції. У медіасередовищі діти отримують можливість пізнавати життя через образи, репрезентовані аудіовізуальними (екранними) медіями, переду­сім – телебаченням. Для значної кількості сучас­них дітей це замінює традиційні джерела соціалі­зації і пізнання.

Помічено, що з часом “теледіти” втрачають природний інтерес до реального життя. Психо­логи стверджують, що телеекран (Інтернет) для сучасної дитини – не тільки інформатор, а конструктор картини світу. В свідомості ма­люка відбувається процес переоцінки традицій­ної системи цінностей. І це зумовлює небезпеч­ні духовні підміни – виникає агресія до живих істот, формуються цинізм, байдужість до чужих переживань. Особливо небезпечно те, що діти під впливом того, що бачать, починають вважа­ти насильство нормальною моделлю поведінки. Дитина ніби “відходить” від реального світу, за­нурюючись у фантастичний.

В останні роки стає дедалі більше дітей, які не можуть у дитсадку, а згодом і в школі, сприймати інформацію на слух. Учені вважають, що причина в тому, що цих дітей з раннього дитин­ства “виховував телевізор”, тож вони сприймають переважно тільки зорову інформацію. Словесно, логічно, зв’язно відтворити події можуть рідко. Піз­ніше ці діти погано читають у школі, їм важко пере­казувати тексти, творче мислення в таких малюків недостатньо розвинуте, вони схильні до агресії, проявів негативізму.

Отже, як бачимо, продукція “медіаринку” має перебувати під пильною батьківською цензу­рою. Пам’ятаймо: дитина майже всю інформацію сприймає у вигляді образів. З них, як з кубиків, вона і будує свою модель світу.

Яку медіапродукцію можна пропонувати дітям?

З десяток років тому головним заняттям дошкіль­нят були різноманітні ігри, малювання, ліплення, слухання казок, відвідування гуртків за інтересами, заняття спортом. Звісно ж, вечорами діти дивили­ся мультфільми у передачі “На добраніч, діти!”. Це був своєрідний ритуал підготовки до сну. А у ви­хідні дні “В гостях у казки” з улюбленою ведучою Валентиною Леонтьєвою, “Будильник”, “Катрусин кінозал”, “АБВГДейка”. Які незабутні приємні спо­гади: на ці дитячі передачі чекали з нетерпінням, бо їх було небагато.

Сьогодні індустрія медіапродукції для дітей дуже строката: мультиплікація, телепередачі, ди­тяча преса, комп’ютерні ігри, відеоігри, фотогра­фія, Інтернет – сайти, радіопередачі, документальні фільми, сканографія (новий напрям у сучасному фотомистецтві), книги, фільми-казки, докумен­тальні фільми про флору, фауну, дитяча літерату­ра, в тому числі й комікси.

Лікарі зазначають: середня тривалість пере­гляду мультфільмів, дитячих передач становила у 80-ті роки XXст. 3-5 годин на тиждень, тобто 5% вільного часу, або ж ті самі 30 хвилин на день, які офіційно дозволені дошкільнятам Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я.

Сьогодні ситуація різко змінилася. За даними ЮНЕСКО, сучасні дошкільники віком 3-6 років присвячують перегляду телепередач, мультфільмів у середньому 3-4 години на день, тобто близь­ко 23-24 години на тиждень. Уявімо, ціла доба у розпорядженні дитини-дошкільника і це лише на віртуальне спілкування! Чи не забагато? Психологи стурбовані тим, що на пасивну розвагу витрача­ється цінний час, який би варто було присвятити істинно потрібній і важливій діяльності — провід­ній у дошкільному віці – грі. Перегляд телепередач забирає час на читання книжок, при цьому втра­чається живе спілкування з однолітками й дорос­лими. Дитина, таким чином, опиняється поза реаліями звичайного життя. Звідки ж тут виро­блятиметься життєва компетентність?

Діти засвоюють інформацію набагато ефек­тивніше, аніж дорослі, по-перше, запам’ятовують усе набагато швидше, а по-друге, сприймають її безпосередньо (без внутрішньої критики). Пере­глядаючи фільми, дитина малює за ними свою картину світу, “будує свою особистість”. Тож над­звичайно важливо, щоб діти отримували якісний медіапродукт.

Діти різного віку дуже люблять мультиплікаційні та художні фільми-казки. Яскраві, образні, із захо­пливим сюжетом, дібрані за віком, вони формують у малих уявлення про добро і зло, еталони гарного і поганого.

Пригадаймо: яку незрівнянну радість, естетичне задоволення мали від перегляду фільмів-казок ві­домих режисерів-казкарів Олександра Роу, Олек­сандра Птушка, Леоніда Нечаєва. Після перегляду відчувався позитив, радість, чистота і тверда впев­неність у тому, що добро завжди переможе зло. А ще з’являлося палке бажання бути схожими на позитивних персонажів. Саме так і мають почува­тися діти після перегляду анімаційної продукції, розрахованої на них.

Добрий, якісний мультфільм – конче по­трібний матеріал для розвитку ігрових сюже­тів, для малювання, ліплення та й загалом особистісного становлення дитини. Адже він формує в дитячій свідомості модель навколишнього сві­ту, образи мами і тата, друга і ворога, всього того, на що він орієнтуватиметься все життя як на духовний компас.

Діти завжди асоціюють себе з голов­ним персонажем твору, чи то книжки, чи то мультику. Зазвичай дівчаток ваблять жіночі образи, а хлопчиків — чоловічі, що цілком закономірно. Переглянувши фільми про принцес, добрих фей і пра­цьовитих героїнь, дівчатка і самі хочуть бути такими, причому не тільки зовні, а й наслідуючи їхні душевні якості. Візьмемо, наприклад, Попелюшку. Гарна, скромна, добра, працелюбна, весела, незаздрісна. Хочете бачити ці риси в дитині? Сміли­во демонструйте їй саме цей мультфільм про цю чудову дівчину.

З хлопчиками справа дещо інакша. Сьогодні дуже багато художніх і мульти­плікаційних фільмів, у яких демонстру­ється агресія, війна, яка ініціюється саме сильною половиною людства. І, на жаль, агресивна поведінка стає взірцем для хлопчиків. Зрозуміло, класичний образ справжнього чоловіка – воїн, лицар, герой. Тож, демонструвати хлоп’ятам фільми про боротьбу, героїзм, звісно, треба, але дуже вдумливо відбираючи їх із того нестримного потоку, який пропонується телеба­ченням. Є чудові мультфільми: “Іван Царевич і Сірий Вовк”, “Добриня Микитич і Змій Горинич”, “Альоша Попович і Тугарин Змій” та інші. Ви­бирайте фільми про мужність, у яких головний герой бореться за правду, але не вдається до невиправданих жорстокості, убивства.

Повірте, у фільмах про холоднокровних роботів-убивць немає нічого корисного для вашої дитини.

На жаль, не всі сучасні мультфільми відповіда­ють наведеним вимогам. Більшості з них прита­манні певні ознаки, які роблять їх небажаними для перегляду дошкільнятами. Тож, перш ніж пропону­вати дитині переглянути мультфільм, обов’язково перегляньте його самі, зверніть увагу, чи нема у ньому наведених нижче небезпечних моментів.

Небезпеки сучасних мультфільмів

1. Сюжети мультфільмів надто легкі, розважальні.

Після перегляду сюжет майже відразу забу­вається, отже, не дає “поживи” для осмислення. Некорисність посилює багатосерійність, через яку виникає екранна залежність. Дітям важко від­творити сюжет мультфільму, хоча він нескладний. Вони мають його переглянути кілька разів.

2. Персонажам притаманні якісь особливі над-можливості – вони “супер” у різних варіаціях.

Це породжує в дитини відчуття власної непов­ноцінності. Існує навіть такий термін “каучуковий” персонаж. Під дією афектів – радості, гніву, лю­бові — його тіло може “розширюватися” чи “зву­жуватися”. У таких персонажів неправдоподібно витягуються руки й сплющується голова, вони можуть закручуватися й розкручуватися, немов спіралі. Виникає педагогічна претензія, претензія серйозна та принципова: спостерігаючи цих пер­сонажів, можна дійти висновку, що вони не відчу­вають болю. А як же тоді вчити малих жаліти ко­гось, співчувати, пропонувати допомогу?

3. Демонструється і не засуджується девіантна поведінка персонажів.

Персонажів, які порушують загальноприйня­ті правила, ніхто не виховує і не каже їм, що так робити не можна. Демонструються небезпечні для життя, безглузді форми поведінки, сцени неґреч­ного ставлення до людей, тварин, рослин. “Вихов­ний ефект” від таких переглядів першими відчують близькі дорослі у формі цинічних висловлювань, негарних жестів, непристойної поведінки, грубості, навіть бійки з боку дітей. З давніх-давен малюків виховували на позитивних прикладах. Негативні не демонстрували, якщо вже так траплялося, це завжди супроводжувалося належним коментарем, моральною оцінкою.

4. Багато сучасних мультфільмів мають чітко ви­ражену статеву адресацію: для дівчаток, для хлопчиків.

У дошкільному віці такий поділ не має розвивального значення і лише стає перепоною для спілкування і спільних ігор хлопчиків та дівчаток. І дівчаткам, і хлоп’ятам будуть корисніші твори про дружбу, сміливість, любов, гарні вчинки, спільні справи.

5. Зарубіжні мультфільми адресовані старшій віковій аудиторії. Однак батьки пропонують їх малюкам, починаючи з 2-3 років.

Висновок про шкідливість – очевидний.

6. Мовний супровід – надмірний, позбавлений художності.

Персонажі постійно промовляють довгі моноло­ги, коментують найдрібніші події чи поворот сю­жету, свої думки та обговорюють вчинки інших. Мова сучасних супергероїв та їхнього оточення в цілому примітивна, рясніє жаргонізмами, сленговими словами та вигуками. Озвучення зарубіжних мультфільмів часто буває занадто манірним із гро­тескними інтонаціями та голосами. Крім того, дуже втомлює текст, який звучить синхронно з мовою персонажа. Це дратує, не сприймається, втомлює слух.

7. Музичний супровід – примітивний, невідповід­ний загальному емоційному настрою, перебігу подій.

Якщо мелодія, що супроводжує сюжет, бідна, то вона й не запам’ятовується дітям, не виконує сво­єї прямої функції – підсилювати сюжет, сприяти розвитку емоційного сприймання дитини. Якщо, до всього ж, вона й не відповідає подіям на екрані, перебиває слова персонажа, це негативно впли­ває на нервову систему, перешкоджає адекватно­му сприйманню.

Як впливає реклама?

Окрім небезпек неякісних мультфільмів, на ди­тину чатують й інші загрози, створені сучасним медіасередовищем.

Чи помічали ви таке застереження унизу рек­лам, які демонструють по телебаченню: “Не від­творювати у реальному житті”. Можливо, й не по­мічали, бо шрифт дрібний, важко читається, він не привертає до себе уваги. А от сам сюжет реклами! Переважно захопливий, феєричний: спортивної статури красень зістрибує з висоти хмарочоса, в нього виростають за спиною крила, він починає вільно літати і не розбивається. Завтра ми його знову побачимо на екранах. А тепер спробуймо переконати нашого Сашка чи Дмитрика, що так робити не можна, що життя одне, що стрибати з дахів у жодному разі не можна!

Дошкільнятам ще важко відрізняти реальне від вигаданого. Реклама ж видається їм переконливі­шою, аніж просто собі розмова з батьками про не­безпечність тієї чи іншої ситуації.

Вплив реклами має магічну силу. Діти дивлять­ся її, як заворожені. Через рекламу знецінюються важливі етичні категорії. Мрії про щастя починають здаватися легкодосяжними.

Дорослі мають раз по раз пояснювати дитині, що рекламу треба сприймати вибірково і що від­сутність певної речі, навіть дуже гарної, зовсім не означає, що життя від цього стане гіршим.

Що робити батькам?

Отже, щоб ефект впливу медіаполя був пози­тивним, батьки мають вчитися слухати й чути свою дитину, бути толерантними і терплячими, розуміти її, вчасно помічати в ній небажані зміни. Любов до дитини має виражатися не лише в подарунках — іграшках, солодощах, а ще й у частішому спілку­ванні із сином чи донькою.

Важливо відбирати лише якісні, добрі, піз­навальні й розвивальні мультфільми, телепе­редачі, відеоролики. Обов’язково обговорюва­ти з малечею переглянутий сюжет, персонажів, аналізувати образи, привертати увагу малюка до того, що лишилося непоміченим, спонукати творчо осмислювати побачене.

Знайомте дитину з добрими дитячими жур­налами, спрямованими на особистісний розвиток малюка, його моральне становлення, позбавлени­ми агресивності. Таким виданням, зокрема, є жур­нал “ДЖМІЛЬ”, який подає зразки мудрої конструк­тивної поведінки і розвивальної діяльності, формує світле позитивне світобачення, дає в руки дитині інструменти для творчого самовираження. У про­цесі читання журналу, пошуку відповідей на його запитання, варіантів розв’язання задач і спосо­бів виконання завдань і дорослий, і дитина разом розмірковують, обговорюють, висловлюють думки і почуття, разом творять красу, що дає їм спільну

радість і краще розуміння одне одного, а доросло­му іще важелі позитивного впливу на малюка.

Пам’ятайте: існує безліч цікавих і корисних для дитини спільних справ, окрім тих, що пов’язані з Інтернетом або телебаченням.

Наприклад, можна разом щось зліпити чи на­малювати: тато чи мама ліпить тулуб зайця, а ди­тина – голову, вуха, хвостик. Погортайте разом улюблені книжки, розгляньте ілюстрації, сімейні фотографії. Побувайте в музеї, театрі, на виставці або просто погуляйте. Разом піклуйтеся про хат­ню тваринку, доручивши дитині посильні для неї справи (малюк може мити посуд для тваринки, насипати корм). Спільні прогулянки з тваринкою зближуватимуть дитину й батьків. Єдине, що тре­ба обговорити заздалегідь, це правила, за якими варто діяти, вигулюючи домашнього улюбленця.

Ми розуміємо: те, про що ми говорили в цій статті, вимагає від батьків певних зусиль, праці, часу. Однак, доклавши їх, ви зможете захистити дитину від інформаційних потоків, які не дають доброї поживи ні розуму, ні серцю, руйнують духовне здоров’я.

Будемо реалістами: зовсім уникнути медіасередовища сьогодні неможливо. Тож давайте разом виховувати у дітей культуру користування інфор­мацією.

Сім’я як найважливіше середовище формування та розвитку особистості.

Сім’я є найважливішим середовищем формування та розвитку особистості: тут дитина народжується, зростає. Са­ме в родинному колі розвиваються її почуття, закладають­ся моральні цінності, формується соціальна компетентність. Де, як не в родині, і не тільки на генному рівні, формуєть­ся фізичне та психічне здоров’я. Сім’я дозволяє досягти від­чуття безпеки, задоволення і самореалізації.

Благополучна сім’я, теплі, довірливі взаємини – важ­лива умова формування у дошкільника оптимістичного сві­тобачення, упевненості в завтрашньому дні, відчуття надій­ності, довіри та прихильності до людей, відчуття власної цінності, хорошого самопочуття. Саме в сім’ї дитина долу­чається до родинних цінностей, різних традицій, отримує перші уявлення про взаємини між представниками поко­лінь, професій, що сприяє виробленню в особистості обра­зу свого «Я».

Сім’я відіграє провідну роль в емоційному розвитку до­шкільника, відкритості життєвим враженням, розвиває чуйне ставлення до людей. Особлива сімейна атмосфера, за­тишок, відсутність жорсткої регламентації буття, різнома­нітність життєдіяльності визначають специфіку сімейного виховання.

У наш час відбувається перехід людства до інформа­ційного суспільства (інформаційної цивілізації). Зміст ін­формаційних потоків і всього інформаційного середовища впливає на психіку людини, особливо дитини. Сучасне те­лебачення продукує негативні чинники, що можуть фор­мувати модель агресивної поведінки дитини, вчити її ви­являти агресію новими способами. У середньостатистичній сім’ї телевізор працює до семи годин на день. Діти пере­глядають різні передачі, мультики, які вже важко назвати дитячими. А комп’ютери в деяких сім’ях узагалі не вими­кають весь день.

На жаль, у час комп’ютеризації діти менше спілкуються з батьками. Виникає дефіцит спілкування — чи через брак часу, чи через те, що батьки не знають, як установити емо­ційний контакт між поколіннями.

Одне з головних завдань педагогів у роботі з батьками – допомогти їм краще зрозуміти свого малюка, його внутрішній світ. Батьки мають побачити і відчути, що цей світ сут­тєво не відрізняється від того, в якому зростали вони самі. У їхніх дітей, власне, такі самі потреби, які були в них ко­лись, тільки умови для їх реалізації змінилися.

Ефективним засобом покращення взаєморозуміння та взаємопідтримки, консолідації зусиль, спрямованих на ви­ховання дітей дошкільного віку, виступають спільні заходи дошкільного навчального закладу та сім’ї.

Вступ до дошкільного навчального закладу – важлива подія в житті дитини, що знаменує новий етап розвитку, пов’язаний із входженням у широкий соціум.

Модернізація дошкільної освіти не може не зачепити сім’ю, залишивши її стороннім спостерігачем змін першої ланки освіти.

Завдання педагогів — залучити батьків до процесу онов­лення змісту, форм і методів освіти дошкільнят, підтриму­вати бажання перенести найкращі її здобутки до практики сімейного виховання.

Об’єднавши зусилля, педагоги та батьки зможуть ство­рити широкий розвивальний простір, сприятливий для пов­ноцінного буття дитини в сім’ї та дошкільному закладі.

Дитину замало просто любити. її треба поважати і бачи­ти в ній особистість. Не забувайте про те, що виховання – це тривалий процес, миттєвих результатів очікувати не слід. Якщо дитина з якихось причин не справджує ваших споді­вань, не гарячкуйте. Спокійно, виважено подумайте, що ви можете зробити, щоб ситуація з часом змінилася.

Не намагайтеся зробити з дитини найкращу чи схожу на вас. Так не буває, щоб людина однаково добре все зна­ла і вміла. Навіть дорослі та мудрі не здатні на це. Ніколи не говоріть: «Ось Андрійкові тільки 4 роки, а він уже читає, а ти?» або «Яв твої роки вміла почистити картоплю». Проте ваша дитина краще за вас користується комп’ютером. Напевне, знайдеться ще якась справа, з якою вона впорається краще за інших. Тож похваліть дитину за те, що вона знає та вміє, і ніколи не сваріть за те, що вміють інші, а ваша – ні!

Не порівнюйте вголос вашу дитину з іншими дітьми. Сприймайте розповіді про успіхи чужих дітей просто як ін­формацію. Адже нас самих звістка про те, що наш одно­літок став видатним піаністом чи досяг яких-небудь інших висот, не сповнює соромом та образою. І якщо у відповідь на те, що Іванко із сусіднього будинку добре малює, вам ні­бито нема чого сказати про свою дитину, усе одно знайдіть щось хороше і обов’язково скажіть. Наприклад: «А мій Ан­дрійко іграшки складає на місце». Важливо, щоб дитина знала, що ви її любите такою, як вона є!

Щоб досягти взаєморозуміння у стосунках із дітьми, припиніть їх шантажувати. Назавжди вилучіть зі свого словника такі вислови: «Я стомилась, а ти…», «Я ось хво­рію, а ти…». Це дуже нечесно щодо дитини і дуже неефек­тивно.

Якщо в якійсь ситуації вам соромно за поведінку дити­ни, краще твердо і рішуче забрати її з місця події й погово­рити з дитиною без свідків, а не соромити її при всіх.

Адже почуття особистої гідності притаманне не тільки до­рослим. Спокійно поясніть, чому так робити не можна, ска­жіть, що вас засмутила така поведінка дитини. Пам’ятайте головне — у всьому потрібно знати міру.

Актуальною є складна та відповідальна просвітницька робота дошкільного закладу, спрямована на розширення та поглиблення уявлень членів родини про сучасні освітні знання. Тому перед педагогами постають такі завдання:

  • налагодити партнерські взаємини з батьками, які б до­помогли батькам у розв’язанні спільних завдань;
  • стимулювати інтерес батьків до змін у сучасному освіт­ньому просторі;
  • допомагати батькам розвивати здатність дивитися на ситуацію, подію, явище очима іншої сторони, брати до уваги очікування партнера.

Рекомендації щодо формування довірливих стосунків:

  • Навчіться не тільки слухати, а й чути.
  • Будьте передбачуваним для дитини.
  • Ставтеся з повагою до потреб дитини.
  • Активно обговорюйте з дитиною загальнолюдські цін­ності, принципи моралі та етики.
  • Хваліть дитину, коли вона каже правду, особливо як­що це вимагає від неї певних зусиль.
  • Не обговорюйте поведінку дитини з іншими людьми в її присутності.
  • Кожну роботу дитини сприймайте, як витвір мистецтва.
  • Будьте щирими, доброзичливими.
  • Приймайте дитину такою, яка вона є.
  • Дотримуйтесь обіцянки або не давайте її взагалі.

23.09.2019р.

Кiлькiсть переглядiв: 536